Наслідки обмеження основної винагороди приватних виконавців

Росинец

Нещодавно деякими ЗМІ була розповсюджена інформація про одержану державними виконавцями винагороду, яка виплачується із стягнутого з боржника виконавчого збору, що призвело до справжнього інформаційного вибуху як серед юридичної спільноти, так і серед пересічних громадян.

Реагуючи на обурення суспільства, 21 серпня 2017 року на своєму сайті Міністерство юстиції України розмістило повідомлення, у якому, серед іншого, зазначається, що разом із запуском системи приватних виконавців Міністерство юстиції так само розглядає можливість ініціювання перед Урядом встановлення на перехідний етап реформи верхньої межі винагороди виконавцям.

Так, Агенція з питань виконання рішень звертає увагу, що встановлення подібних обмежень для приватних виконавців, без перебільшення, ставить під загрозу хід усієї реформи примусового виконання рішень судів та інших органів.

По-перше, чинне законодавство вже містить обмеження щодо максимальної суми стягнення, яке може здійснюватись приватними виконавцями. Зазначене обмеження фактично встановлює максимальний розмір винагороди приватного виконавця на перехідний період.

По-друге, приватний виконавець не є державним службовцем, самостійно несе підприємницькі ризики щодо організації своєї діяльності, сплачує податки та інші обов’язкові платежі,розмір яких сягає майже половини одержаного прибутку.

В умовах ще не сформованого ринку примусового виконання рішень та суттєвого податкового навантаження штучне зменшення основної винагороди приватного виконавця може призвести до тіньових розрахунків між стягувачами та приватними виконавцями (в контексті виплати додаткової винагороди приватного виконавця).

По-третє, Міністерством юстиції України неодноразово наголошувалось, що основою реформи примусового виконання рішень є фінансова мотивація приватних виконавців. Закріплення верхньої межі основної винагороди приватного виконавця не тільки суперечить зазначеному принципу, але є суттєвим корупціогенним фактором.

Сьогодні багато «фахівців» ототожнюють поняття приватних виконавців та «рейдерів в законі». Зауважимо, що в умовах обмеженої основної винагороди приватного виконавця подібна теза вже не виглядає такою безпідставною.

По-четверте, десять відсотків основної винагороди приватного виконавця є не просто заробітком останнього – вона додатково виконує штрафну функцію для боржника. Умисне невиконання судових рішень не повинно бути вигідним.

Окрім цього, слід зазначити, що для формування ефективного корпусу приватних виконавців Міністерству юстиції не слід створювати імідж нестабільності цієї професії. Майже рік сплинув з того дня, як кандидати розпочали свій шлях до професії приватного виконавця. Зміна правил гри стосовно такого делікатного питання, коли основна маса кандидатів ще чекає кваліфікаційного іспиту, є неприпустимим.

Реакція громадськості на мільйонні винагороди державних виконавців цілком зрозуміла і Мінюст, в свою чергу, повинен методично та терпляче роз’яснювати звідки з’явились такі цифри (що зараз і робиться), але ця реакція в жодному випадку не може слугувати підставою для купірування системи приватного виконання рішень.

Зовсім скоро приватні виконавці відкриють перші виконавчі провадження. Є обґрунтовані підстави вважати, що у майбутньому ми ще багато разів почуємо заклики від певних осіб та організацій щодо зменшення максимальних сум стягнення та навіть повноважень приватних виконавців.

Сподіваємось, що в Міністерстві юстиції України вистачить твердості та принциповості у проведенні реформи.

Сергій Росінець

ГО «Агенція з питань виконання рішень»